Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Современная проза » Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (книга жизни .TXT) 📗

Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (книга жизни .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Жити – пити (збірник) - Забужко Оксана Стефанивна (книга жизни .TXT) 📗. Жанр: Современная проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Це пан Зривко! – повідомив дядя Вася.

– А де його знайти? – імітував Незнайка Афанасій.

– На дні порожньої пляшки горілки, яку ти вип'єш на самоті! Пошук сенсу життя не передбачає мерехтливості.

– А як із ним вступити в дружню бесіду? Бо він зі мною не хоче говорити.

– Так ти його бачив?

– Бачив, дядьку!

– А ти його не ображав?

– Що ви маєте на увазі?

– Ну, наприклад, чи не пропонував йому та білочці виступати з концертами в Євросоюзі та країнах СНД? Бо то є найбільша для нього образа!

– Та ні, що ви, як я міг?! – перелякано збрехав Афанасій.

– Ну, добре, тоді я розповім тобі надійний спосіб, але тільки після того, як ти виконаєш потаємний ритуал.

– А в чому він полягає?

– Кладеш на цю табуретку сто гривень, а сам потім потихеньку зникаєш за дверима.

Афанасій поклав і з радістю зник і таким чином дізнався потаємний спосіб, як звичайній людині можна вступити з паном Зривком у дружній контакт.

З'ясувалося, що здогадки Афанасія про спільну природу посталкогольних істот виявилися цілком правильними, і для практичної реалізації задуму потрібно лише перетворитися на зеленого чоловічка. Для цього дядя Вася надиктував Афанасію магічний коктейль «Альфа Центавра» і розповів, як правильно вживати рідину. Афанасій так і зробив і того ж вечора перетворився на справжнього зеленого чоловічка. Коли він уперше побачив себе у дзеркало, то подумав, що він став інопланетянином, настільки незвично виглядав. Але коли добре пригледівся, то побачив, що насправді він звичайний зелений чоловічок, яких він із друзями так часто спостерігав на столі, а часто й під столом. Потім Афанасій раптом провалився в якусь безодню, яка крутила його, наче в пральній машинці (це був його найбільший жах – він дуже боявся, що коли-небудь дружина випадково засуне його в пральну машинку). Прийшов до тями він на рідному кухонному столі, впізнавши знайому до болю площину по брудній клейонці. Афанасій стояв у натовпі таких же, як сам, зелених чоловічків, а на порожній пляшці перед ними сидів пан Зривко у синьому костюмі і білому картузі, закинувши ногу за ногу, курив цигарку і награвав на губній гармошці якийсь марш, а рожева білочка бігала поміж зелених чоловічків і декому торкалася пухнастим хвостом до чола, після чого ті, обрані таким дивним чином, падали, наче підкошені пострілом, на картату клейонку.

– Вітаю вас, зелені мешканці планети Похмілля! – привітався пан Зривко, і чоловічки, всі, хто ще не лежав, стали на коліна.

– Слався, слався наш повелителю! – закричали вони.

– Слухай, що тут відбувається? – штовхнув сусіда праворуч ліктем Афанасій. – Хто цей чел?

На сусіді були високі ковбойські чоботи зі шпорами, капелюх із широкими полями, жакет та шерифська зірочка з погнутими промінцями, на поясі теліпалася кобура.

– Ти що, новенький? Це ж наш президент – дон Зривко!

– Чому дон?

– Тому, що він, по-перше, живе на дні, по-друге, керує тут всім живим у діаметрі п'яти метрів: нами, вами, мишами, тарганами, навіть тими, що у тебе в голові!

– І міллю?

– Навіть міллю!

– Мені терміново потрібно з ним поговорити.

– Навіть не думай про це, хлопче! – з цими словами зелений шериф поклав руку на кобуру. – Владою, даною мені законом…

Тут до Афанасія підскочила білочка, м'яко торкнулася чола хвостом, і він знепритомнів.

А потім вони сиділи на дні порожньої пляшки з паном Зривком і говорили про щастя всіх людей на планеті Земля. Пан Зривко виявився напрочуд товариським чуваком, він із радістю ділився з Афанасієм своїм життєвим досвідом та відповідав на запитання.

– Раніше, – розповідав пан Зривко, – колись давним-давно, я працював санітаром на «швидкій допомозі» на екстрених викликах. Знаєш, що це таке? Це кілька спеціальних бригад на все наше велике місто, які виїжджають на особливо небезпечні виклики, наприклад, біла гарячка. Бували різні випадки: і трагічні, і комічні. Згадую, скільки разів приїжджали до Порфирія Івановича Кобзи, заслуженого ветерана війни – великої душі був чоловік! Повний кавалер орденів Слави, якщо всі медалі надягне – більше, ніж у Брежнєва, всю війну пройшов до самого Берліна, тричі поранений… До нього мати приходила. Прямо посеред ночі – він, як правило, самостійно вживав, без допомоги, тобто, як у розвідку сам ходив – так і тут. Прийде, значить, до нього мамка – марево, звісно ж – і загадає що-небудь такеньке: то посуд весь розбити, то меблі сокирою порубати в хаті… Поки нас викличуть, поки доїдемо; заходимо, а Порфирій Іванович вже сидить на ослінчику посеред кухні, притомившись – тихий, спокійний, весь у чистому, розчесаний – і знову прикладається до чарочки потихеньку. Ми його й не чіпали – золота людина. От останнього разу мама йому загадала сарай спалити. Спалив. Хоч і кавалер орденів Слави, а матір поважав – та й сам згорів. Не встиг вискочити. А може, не захотів. Втомився. Багато чого надивився: і як із сокирами у спині люди годинами бігали, і з Наполеонами був знайомими, і зі Сталінами, і з Чапаєвими, навіть один Петька попався, щоправда, не той, що Пустота.

– І як ви це витримували, таке навантаження?

– Так само, як і всі.

– Тобто? – Афанасій зробив характерний жест пальцями, клацнувши по шиї.

– «Червона спека» зі Шварцом, пам'ятаєш такий фільм? Коли він радянського мєнта грав? Він заходить в американський поліцейський відділок, бачить акваріум, дивується: «Навіщо це?» – «Для розслабону, – відповідає коп. – А як ви там у себе розслабляєтесь?» – «Горілка!..» Отак і ми. А там ще такий епізод є: Шварц круто, з усіма можливими і неможливими порушеннями правил мчить на машині, а тьолка його з жахом запитує: «Де ви так навчилися водити автомобіль?!» – «У Києві!» Я тобі скажу, наш водій швидкої інколи, коли настрій був, таке витворяв, що Шварценеггер – то просто дитина! – посміхнувся пан Зривко. – Такі були часи, що значить молодість…

– То цей, а як ви стали тим, ким є зараз, доне Зривко?

– Звертайся до мене, будь ласка, як і раніше, друже, я вже забув про твою невихованість. Це для них я, – пан Зривко кивнув головою в бік моря зелених голів, – дон і президент, а тобі я – старший товариш… То ти питаєш, як я став таким? Добре, я розкажу тобі. Я народився у 1948 році

в Києві у звичайній родині на Борщагівці: батько працював на заводі «Арсенал», мама вчителькою в школі. Нас було двоє – я і моя старша на два роки сестра, її звали Ніною. Я її дуже любив, вона завжди опікувалася мною. Ми добре навчалися в школі, Ніна мріяла стати вчителькою, як і мама, а я хотів вивчитися на хірурга, як мій дядько Павло, батьків брат. Він мені завжди дуже подобався, був взірцем, здавалося, він живе якимось іншим, більш благородним, життям, ніж всі навкруг. Коли ми хворіли, завжди нас провідував, і тільки від самих візитів дядька Павла нам, здавалося, ставало легше, настільки легким і красивим робилося все навколо нього. Він запам'ятався мені як дуже добрий, світлий чоловік. Я думав, що він такий добрий і світлий, тому що він має білий халат, тому, що він лікар. Але вступити до медичного було надзвичайно складно, і я пішов працювати спочатку медбратом у лікарню, а потім потрапив у «швидку допомогу». Ніна ж вступила до університету, гарно навчалася, була комсоргом групи – весела, красива, з довгим русявим волоссям і волошковими очима. А потім вона зникла. Невідомо куди, як зникають – це я вже потім дізнався – у світі тисячі людей. Безслідно. Останній, хто її бачив, був я – вона вийшла з дому в кіно, де на неї чекали подруги. Не дочекались… Батьки страшенно, що там казати, переживали цю трагедію і зрештою скоро, один за одним, померли, а я, хоч і вступив зрештою в університет, продовжував працювати на «швидкій», марно сподіваючись, що така специфічна робота якось допоможе мені знайти сестру. Згодом, поринувши у буденність чергувань, але ще живучи надіями, я втратив інтерес до навчання, хірургія більше на приваблювала мене, бо я побачив справжнє життя, справжні злидні і справжнє горе, і зрозумів, що білий халат аж ніяк не позбавить людей від нещасть, не зробить світ кращим. Я кинув виш, а мене кинула дівчина, яку я, як тоді думав, кохав. Так я і пропрацював майже все життя санітаром, зрештою одружився з гарною жінкою, маю двох синів, проте основним моїм зайняттям була робота і алкоголь, точніше, спочатку невеличкі дози для зняття стресу, потім трохи більші, ну, ти сам все про це знаєш, не мені тобі розповідати, еге ж? Інколи наставали ночі, коли я просто більше не витримував, був на межі божевілля: чергування, виклики, божевільні, злочинці, трупи, сокири, хвостаті різнокольорові білки… кров, горілка, знову чергування, горілка і так далі… Але Ніни я так і не знайшов. Я вирішив зав'язати, тому що я перетворювався на психа. Це був мій останній виклик, Лісний масив. Син убив матір, відрізавши їй голову кухонним ножем. Прямо в санітарній я з горла випив пляшку горілки. Сам. І втратив свідомість. А прийшов до тями вже тут, на дні порожньої пляшки. Така моя унікальна історія. Вона є у кожного, хто бухає; будь-хто з таких, як ти і я, такою історією, своєї нещасною долею може розчулити будь-яку жінку, але історія сама по собі не врятує нікого, це потрібно пам'ятати.

Перейти на страницу:

Забужко Оксана Стефанивна читать все книги автора по порядку

Забужко Оксана Стефанивна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Жити – пити (збірник) отзывы

Отзывы читателей о книге Жити – пити (збірник), автор: Забужко Оксана Стефанивна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*